Зарі́чненський райо́н — район, розташований у північно-західній частині Рівненської області України. Районний центр — смтЗарічне. Населення — понад 36 тисяч чоловік.

На сході район межує з Дубровицьким, на півдні з Володимирецьким районами Рівненської області, на півночі — з республікоюБілорусь.

Територія Зарічненського району становить 144 203 га, з них площа лісів — 59 958 га, боліт — 18 048,2 га, площа водного дзеркала — 5 373,2 га.

Район лежить у межах Поліської низовини. Поверхня — плоска низовина, основним елементом рельєфу якої є долина верхньої течії Прип'яті з широкою заплавою та двома надзаплавними терасами, для яких характерна значна заболоченість, розвитокеолових форм рельєфу (горби та пасма заввишки 5—15 м.). Ґрунти переважно дерново-підзолисті піщані (29,3 % площі району) та дерново-глейові, торфоболотні різновиди. Понад 40 % території району вкрито лісом (бори, субори, діброви, на знижених ділянках — вільшаники). Основні породи: сосна (35-40 % площі лісів), вільха, осика, береза, дуб, граб. Майже 15 % площі району припадає на болота з осокою і осоково-гіпновими угрупуваннями. У межах району розташовані Дібрівський і Острівськийгідрологічні, Вичівський та Сварицевицький ботанічні заказники державного значення, створено Національний природний парк «Прип'ять-Стохід».

У районі протікає 7 досить повноводних річок, зокрема Стир, Прип'ять, Стохід, Веселуха, Стубла; є 17 озер, серед якихНобельське, Острівське озеро, Сосне озеро.

Перші поселенці на території сучасного Зарічненського району з'явились 150—35 тисяч років тому. Просторі ліси і луки, численні озера й річки створювали сприятливі умови для заселення племен первісних мисливців. Мезолітичні стоянки у Зарічненському районі розташовані поблизу озер і річок на піщаних дюнах. Найбільш ранніми пам'ятками є багатошарові стоянки Нобель I, II, III, i IV, які розташовані поблизу села Нобель в урочищах Заборок та Піддяче, на піщаних дюнах правого берега ріки Прип'ять. Загалом мезолітичні стоянки поблизу села Нобель належать до Свідерської культури, яка поширена, крім північних районів України, у Польщі та Білорусі. У Зарічненському районі мезолітичні стоянки Свідерської культури також відомі поблизу сілДідівка, Котира, Кухітська Воля, Сенчиці. Яніславіцька культура пізнього мезоліту представлена у районі стоянками поблизу сілКоник, Омит, Сенчиці. У добу мезоліту населення переважно займалось мисливством і рибальством.

      У добу неоліту територія району була заселена племенами, які залишили пам'ятки дніпро-донецької культури.

      У середньому періоді бронзового віку XV—XII ст. до н. е. на території району відомі носії тщинецько-комарівської з поселенням поблизу села Іванчиці. У цей період активно розвивається скотарство і землеробство. З кінця III ст. до н. е. до початку II ст. н. е. слов'янські племена залишили пам'ятки зарубинецької культури.

У період існування Київської Русі на березі озера Нобель стояло літописне місто Небель. Воно згадується в літописі під 1262роком. Укріплення часів Київської Русі займало підвищення в урочищі «Церковна Гора» на південно-східному кінці села. Майданчик підвищення має округлу форму, розміри 75х75 м, її висота над рівнем озера 3—6,5 м. Городище в селі Нобель є залишком поселення — міста, політико-адміністративного і торгово-економічного центру, пов'язаного, ймовірно, з існуванням Погоринської Волості, яку вперше літописи згадують під 1097 р. Її головним центром у кінці XI ст. було місто Дорогобуж (нині однойменне село в Гощанському районі Рівненської області). У добу Великого князівства Литовського м. Небель перебувало у володінні пинських князів. Монастир міста як центр культури і освіти того часу відомий і в XVI столітті. У 1519 році королева Бонаотримала від чоловіка Пинське і Кобринське староства, виявилась енергійною господинею і адміністратором придбаних володінь. У 1524 році вона видала документ, з підтвердженням, що надає Небельському монастирю привілеї: право монахам ловити рибу в озері та річці Прип'яті. Крім того, йому даровано ділянку орної землі.

     Не обминули жителів походи татар, які взимку могли по льоду переходити і річку Прип'ять. Так, у 1527 році кримчаки вдерлися на Полісся і дійшли до Пінська, захопивши в селах і містах Поприп'яття тисячі людей.

У 1596 році жителі району брали участь у повстанні під проводом Северина Наливайка. Зачепила Зарічненщину й визвольна війна українського народу в середині XVII століття. У ряді місць району повстанці громили маєтки шляхтичів, зокрема в 1648 р. в селі Річиця, Погості Зарічному та ін.

     У умовах кріпосного права поліщуки знаходили засоби будувати культові споруди, декотрі виявилися справжнім витвором мистецтва. Так, у селі Морочне біля дерев'яного храму, побудованого без жодного цвяха, споруджено у XVIII столітті дзвіницю. У 1790 році зведено православний храм у с. Старі Коні. Його справедливо вважають «справжньою перлиною монументального дерев'яного будівництва на Поліссі». У XVIII столітті побудовано храм і в Погості Зарічному.

Після третього поділу Польщі (1795 р.) місцевість нинішнього району ввійшла до Пінського повіту Мінської губернії. На межі з Волинською губернією простягалася волость з центром у Кухоцькій Волі. У складі Пінського повіту с. Погост Зарічний став державним володінням. У 1802 році імператор Олександр І подарував Погост Зарічний фельдмаршалу Рєпніну-Волконському, той згодом продав його разом із фільварком Губином поміщикові Церпітському. Більшість орних земель зосереджувалася в руках великих землевласників. Так у Муравині (тепер ця територія — складова смт Зарічне) в 1806 році селяни обробляли 402 морги орної землі, поміщик 930. Власник маєтку, крім землі, мав ще 400 голів великої рогатої худоби, 119 вуликів.

    За участь поляків в антиросійському повстанні 1831 року їхні маєтки конфісковувалися російською владою. До 1831 року маєтком містечка Нобель володів місцевий шляхтич, після повстання його передано царському генералові Бєлоградову. Потім Нобелем володів російський поміщик Нєнаруков. Наприкінці XIX століття в Нобелі нараховувалося 120 дворів і 1030 жителів.

У роки Першої світової війни в 1915–1917 роках села нинішнього Зарічненського району дуже постраждали. В 1915 р. австро-угорські війська дійшли до річки Стир, де фронт тимчасово стабілізувався. Влітку наступного року під час наступу російських військ у межириччі Стиру і Стоходу відбувалися кровопролитні бої. Згоріли майже повністю селаКухітська Воля та Кухче. Фронтова лінія з літа 1916 року аж до підписання Берестейського (в лютому 1918 року) миру проходила по річці Стохід. За роки війни населення не могло довозити хліб і голодувало. Різко зменшилося поголів'я худоби, до того ж у 1916–1918 роках у Поприп'ятті лютували тиф та інші хвороби, а на весь округ був лише один фельдшер.

     Згідно з умовами Берестейського мирного договору територія району в складі Пінського повіту перейшла до України. Після закінчення польсько-радянської війни 1920 року територію включено до Поліського воєводства Польщі.

17 вересня 1939 року, після укладання пакту Молотова-Ріббентропа, західна Україна, а разом з нею і Зарічне відійшли до складу Радянського Союзу.

      У роки німецько-радянської війни на території району діяв обласний штаб партизанського руху, видавалась підпільна обласна газета «Червоний прапор». За період окупації з числа мирних жителів району було розстріляно 949 чоловік, 26 повішено і 66 жорстоко закатовано, на фронтах і в партизанських загонах загинуло 1684 чоловік. За ратний подвиг 840 воїнів-зарічненців було відзначено бойовими орденами та медалями, а уроженець с. Серники А. І. Боричевський та с. Кухче А. П. Харковець удостоєні звання Героя Радянського Союзу. 3 березня 1944 року Ірпінською дивізією визволено Погост Зарічний, а в липні 1944 року було остаточно визволено територію району. Після німецько-радянської війни погост Зарічний перейменований на селище Зарічне, а Морочнівський район — у Зарічненський, райцентр із Морочного перенесений в Зарічне.

    З утворенням Зарічнянського району почали створюватись та переіменовуватись установи району в тому числі і суд.  Точної дати заснування Зарічненського районного суду не встановлено. В архівах зберігаються документи про діяльність суду починаючи з 1944 року. Рішення облвиконкому від 12.10.1965 року  № 883 Зарічнянський район змінено на Зарічненський.

    Першим суддею ще в Морочнівському районі був народний суддя Костаков, який чинив правосуддя  з 1945 року по 1946 рік, з 1947 року по 1951 рік Коновалов, з 1952 року по 1956 роки Максай та Гладкий, з 1957 року по 1960 роки Бобчук,  з 1961 року по 1966 рік Ткачук,  з 1967 року по 1971 рік Древецький В.М., з 1971 року по 1972 рік   Олійник М.С., з 1973 року по 1978 рік Довгалюк В.Г., з 1978 року по 1982 рік Підлісецький П.А., з 1982 року по 1989 рік Римар Г.М., з 1990 року 1996 рік Кохно В.І. Оскільки в судах на той час було по одному судді, у період його відпустки, обов»язки судді виконували судді з інших районів області або народні засідателі, які мали вищу освіту.

В  грудні 1992 року Верховною Радою України прийнятий Закон України «Про статус суддів», в якому вперше судді визнаються носіями судової влади в Україні, що здійснюють правосуддя незалежно від законодавчої і виконавчої влади.

    Одночасно в 1993 році в штатний розпис суду введено другу одиницю судді, яку зайняв уроженець району Расевич Сергій Іванович, а Кохно Віталій Ілліч, який на той час працював суддею, став першим головою суду.

В зв’язку з внесеними змінами в червні  1992 року до Закону України «Про судоустрій» з 1993 року Зарічненський районний народний суд перейменовано на Зарічненький районний суд, який до 2002 року входив в систему управління юстиції Рівненької області. З 2003 року Зарічненький районний суд підпорядкований територіальному управлінню державної судової адміністрації.

     Основною та головною функцією районного суду як органу державної влади є здійснення правосуддя, захист інтересів громадян, юридичних осіб під час розгляду справ. Суд розглядає цивільні, кримінальні, адміністративні справи, а також справи про адміністративні правопорушення у випадках та порядку, передбачених процесуальним законом.

     Адміністративне приміщення суду, яке знаходиться по вулиці Грушевського, 10, збудоване в 1978 році. В 2008 році в приміщенні зроблено капітальний ремонт,  внаслідок чого воно повністю відповідає сучасним умовам та повноцінній роботі суду. Є два зали судових засідань облаштовані сучасною технікою, окремі кабінети для суддів, кімната тимчасового тримання, нарадча кімната. Робочі місця всіх інших працівників також забезпечені всім необхідним.

     З метою організаційного забезпечення діяльності суду в 2008 році в суді були створені нові посади - керівника апарату, заступника керівника апарату  та головного спеціаліста з інформаційних технологій.